Звичайним хлопцем прийшов до Живого Бога
Віктор народився і жив у селищі біля Рівного. Навчався в школі, займався домашнім господарством, любив рибалку. Юнак ріс без батька, тому виховували його вуличні компанії: часті відвідування клубів, куріння, нецензурна лексика – все це стало невід’ємною частиною життя. Мати забороняла йому спілкуватися з «друзями», та все ж молодого хлопця вабило почуття вседозволеності.
Ще з дитинства бабуся водила маленького Вітю на богослужіння: недільна школа, веселі свята, приємне спілкування з однолітками. В нього навіть з’явилась велика мрія – в майбутньому обов’язково стати проповідником.
Час ішов, друзі з церкви посунулись на другий план, вуличні компанії вабили все більше… Погані звички, дружба з «крутими» людьми, і ось настав час обирати: чинити так, як хочеться, чи присвятити своє життя служінню Богові. Віктор розумів, що не можна одночасно бути і християнином, і грішником. Тому зробив вибір на користь останнього.
Почались студентські роки, які були не менш цікавим за шкільне життя. Але з часом все набридло, і від Бога прийшло розуміння – це не те, заради чого треба жити.
Одного разу хлопця запросив у християнський табір його старий друг, який кардинально змінив образ життя. Віктор дуже не хотів їхати і відмовлявся, як тільки міг. На диво, мама і бабуся вмовляли погодитись на запрошення, і юнак все ж таки вирішив вирушити у табір.
На табірному вечірньому зібранні Господь торкнувся Вітіного серця і промовив до нього – Він дасть йому тверду віру та сили змінити своє життя. Тепер перед Віктором постало важке завдання – кинути паління. Важке, бо ця звичка немов тягар вже цілих 6 років висіла на душі. І Бог звільнив хлопця від залежності, а разом з тим дав йому нове життя, справжню радість і свободу від гріхів. А згодом – і сім’ю: у таборі від церкви «Христос є відповідь» Віктор познайомився зі своєю майбутньою дружиною.
З часом Вітя став місіонером. Його перестали цікавити ті короткочасні задоволення, які приносили тільки шкоду. Зараз хлопець має радість у Господі, надію на вічне життя і дуже важливу мету – розповідати всім оточуючим про велику Божу любов.
Благодійна підтримка
Всі напрямки громади здійснюються за рахунок добровільних пожертвувань небайдужих людей. Найголовніше - не величина пожертви, а відношення та стан серця. Бог бачить наші потреби і прагне позбавити нас турбот. Так само Він бажає бачити любов і жертовність наших вдячних сердець. "Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!" (1 Кор. 9:7)