«Розшир мої межі, Господи!»: підсумки місіонерської конференції «Христос є відповідь»
Шоста місіонерська конференція «Розшир мої межі, Господи!» зібрала понад 70 учасників із сім’ями з різних регіонів України для духовного зростання, передачі досвіду у служінні, знайомства та спілкування, морального перезавантаження та спільного відпочинку всієї команди місії «Христос є відповідь». Подія проходила 13-17 вересня у Міжгір’ї Закарпатської області. Серед учасників – місіонери, пастори та волонтери.
«Молитись і шукати Божої волі – це перше, що потрібно для розширення кордонів. Бог хоче, щоб у наших серцях спалахнули слова Христа: “йдіть і навчіть усі народи”», – зазначив Тарас Сень, директор та місіонер «Христос є відповідь», на відкритті заходу.
У перший день конференції він наголосив на важливості відокремлювати час для особистої молитви та наповнення Святим Духом, бути вірним у малому і використовувати те, що маєш, чути Божий голос і робити послідовні кроки у служінні, постійно навчатися.
Місіонер та пастор з Харківської області Сергій Тюріков розповів про три ключі міцного служіння: покликання, посвячення та довіра Богу.
Директор Київського Біблійного Інституту Олександр Довиденко говорив про Боже милосердя та Його суверенність, усвідомлюючи яку, служителям буде легше проходити важкі часи, коли постає питання: чому, Господи?
Тарас Сень розповів із власного досвіду спілкування з потерпілими християнами про гоніння та жорстоке поводження з ними в Ефіопії. Мусульмани та релігійні фанатики в цій країні регулярно катують християн, знущаються з них, змушують тікати в інші міста. У важких умовах місцеві християни залишаються посвяченими Богу і продовжують служити Йому. Сотні з них щороку гинуть за Христа.
У Місії багато уваги приділяється збудуванню сімейних стосунків: заохочується служіння місіонерів разом із дружинами, проводяться сімейні зустрічі, де зазвичай чоловіки отримують домашнє завдання – провести вечір зі своїми дружинами.
На другий день конференції Тарас Сень, чоловік та батько шістьох дітей, розповідав 12 заповідей щасливого союзу та ініціював проведення сімейної зустрічі. У романтичній атмосфері пари робили один одному компліменти та ділилися планами на найближче майбутнє про побачення після повернення додому.
Щоденно місіонерська команда їздила на екскурсії. Встигли побувати біля природного гейзера, який б’є кожні чотири години мінеральною водою, на Синевирському перевалі та озері Синевір, на горі Гимба, куди піднімалися найдовшою канатною дорогою Закарпаття, відвідали реабілітаційний центр бурого ведмедя та водоспад Шипіт.
Про свою діяльність у регіонах України місіонери Місії розповідали у третій день конференції.
Служителі CITA ділилися свідченнями за часи війни, про ризиковані ситуації, в яких доводилося побувати, про нові напрямки діяльності та служіння переселенцям.
Про правила та тонкощі створення контенту ділилися з учасниками представники адмінвідділу київського офісу Місії.
Віктор Павлишин, місіонер та пастор із Миколаївської області, проповідував і молилися про те, щоб служителі були слухняні Господу.
В останній день служили пастори об’єднання церков «Спасіння».
Єпископ і пастор Юрій Савочка ділився своїм багаторічним досвідом проведення домашніх груп, а Олександр Кучерук відповідав на запитання: чому церкви не зростають?
«Зростання домашньої групи зумовлюється любов’ю. Що означає любити людей? Знати про них більше, ніж на рівні знайомства, щиро цікавитись ними, знати їхні труднощі, молитися за них, дружити, щоб вони відчули участь у своєму житті.
Практична участь у житті людей відкриває шлях для поповнення церкви», – зазначив пастор Савочка.
Засвоївши цей принцип, вже за рік у практиці служителя з однієї домашньої громади з’явилося 12 таких самих.
Пастор Кучерук поділився своїм досвідом проведення євангелізацій: «Для церкви природно рости. Швидко чи повільно, але вона постійно зростає через євангелізації, та для результату потрібна постійність. Проводьте євангелізації з творчим підходом, щоб було цікаво невіруючим людям».
«Надзвичайно потужним був на конференції духовний елемент: головне залишалося головним. Також присутність краси: усі ці свічки та квіти на столиках під час сімейної зустрічі. Поїздки! Неймовірні краєвиди! Словами не передати. Це для нас подарунок від Бога – нещодавно ми з чоловіком відзначили 17-ту річницю нашої сім’ї.
Мене вразив рівень цілеспрямованості місії та місіонерів, посвячення свого життя для служіння і не лише в Україні. Це надихає бути активним у своєму служінні. Особливо відчув важливість подібних заходів для своєї команди в церкві, у такому форматі інакше сприймається все, про що йдеться». Довиденко Олександр із дружиною Лесею, директор Київського Інституту.
«Конференція – час об’єднання серед шторму, який зараз у нашій країні. Ми можемо підтримати одне одного, надихнути, коли ділимося своїми емоціями, переживаннями, перемогами, досвідом. Це запалює нас, ми беремо приклад один з одного, і можемо рухатися далі”. Андрій та Тетяна Васенда, місіонери з Тернополя.
«Мені дуже подобається атмосфера у колективі, тематичні семінари та проповіді, які підкріплювалися реальними історіями з життя. Вражений також природою, яку побачив під час екскурсій. Конференцію організовано дуже мудро: духовна і душевна частина вдало поєднуються». Микола Черемушкин, майбутній місіонер місії з Рівного.
«Коли пастори у скрутних ситуаціях, ми намагаємося їх чогось навчити, але саме навчання мало дає результату. Потрібно діяти комплексно: духовно, душевно і фізично. Коли ми зближуємося, як на подібних конференціях, тоді людина може розповісти якусь особисту потребу, якою б при всіх вона не поділилася. Потрібно дружити з пасторами, спілкуватися за чашкою чаю. У такому форматі людина стає більш відкритою і може більше розповісти, а отже, їй можна краще послужити». Юрій Савочка, єпископ об’єднання церков «Спасіння», Київська область.
Місіонерські конференції «Христос є відповідь» проходять щороку у Карпатах.
Прес-центр місії «Христос є відповідь».
Благодійна підтримка
Всі напрямки громади здійснюються за рахунок добровільних пожертвувань небайдужих людей. Найголовніше - не величина пожертви, а відношення та стан серця. Бог бачить наші потреби і прагне позбавити нас турбот. Так само Він бажає бачити любов і жертовність наших вдячних сердець. "Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!" (1 Кор. 9:7)