Табір в Карпатах з місією «Христос є відповідь»
3 липня учасники табору в Карпатах повернулися з 6-денної подорожі з місією «Христос є відповідь», за 4 роки це вже 24-а поїздка.
Практично всі відпочиваючі побачили гори вперше. 65 мешканців Рівненщини за короткий термін встигли побувати в Буковелі та парку динозаврів, пройтися стежками Довбуша, почути шум водоспаду Гук та на джипі підкорити гору Рокита. Трьом дітям з родини з фінансовими труднощами місія оплатила вартість поїздки.
Протягом дня служителі організовували екскурсії, вікторини та конкурси, для дітлахів навіть надули батут. На щоденних зборах ведучі піднімали теми про Бога, розбирали практичні життєві питання. Діти в цей час займалися в недільній школі: вчителі доступно пояснювали малечі біблійні істини, влаштовували конкурси та допомагали з рукоділлям.
Особливість кожного табору – пікнік. Смак каші, звареної на вогні, та аромат гарячого чаю не зрівняються з домашнім обідом. Вечорами учасники табору збиралися біля багаття, ділилися враженнями та співали пісні, поки діти ласували попкорном і солодкою ватою.
«Не дивлячись на те, що відпочиваючі не знали один одного, з самого початку в нашій команді встановилася доброзичлива атмосфера. Бог зберіг нас від неприємностей і нещасних випадків. Люди отримали емоційне розвантаження і не приховували радості. Відпочиваючих зворушив той факт, що ми безкоштовно беремо з собою сиріт та дітей з малозабезпечених сімей» – Тарас Сень, пастор церкви «Христос є відповідь».
Список команди сформувався задовго до поїздки, місця закінчилися, і нових охочих волонтери запрошували вже в наступну подорож: в планах на серпень ще два табори. Служителі невпинно отримують слова подяки за насичену програму і цікаві теми вечірніх зібрань, які не раз змусили замислитися про життєві орієнтири. Половина учасників загорілася бажанням поїхати в Карпати знову. З моменту створення рівненської церкви «Христос є відповідь» в горах відпочили 1300 осіб, і це не межа.
Благодійна підтримка
Всі напрямки громади здійснюються за рахунок добровільних пожертвувань небайдужих людей. Найголовніше - не величина пожертви, а відношення та стан серця. Бог бачить наші потреби і прагне позбавити нас турбот. Так само Він бажає бачити любов і жертовність наших вдячних сердець. "Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!" (1 Кор. 9:7)