Тарас Сень: «Цього літа я вперше служив у польській церкві»
Не секрет, що сьогодні відносини між Україною та Польщею переживають не найкращі часи, і міжлюдські взаємини також зазнають випробувань. У часи кризи саме «народна дипломатія» — живі контакти між громадськими організаціями та християнськими громадами двох країн — стає тим мостом, який певною мірою здатний виправляти непорозуміння.
Завдяки Христу бар’єри між народами руйнуються.
«Бо Він — наш мир, Що зробив із двох одне і зруйнував стіну, яка розділяла…» (До Ефесян 2:14)
Саме крізь призму духовного єднання та християнської любові варто розглядати майже тритижневу поїздку пастора церкви «Христос є відповідь» Тараса Сеня до Польщі. Ось його розповідь про це служіння влітку 2026 року:
«За останні роки я часто їздив до Польщі, де маю багато добрих знайомих, друзів і братів у Христі. Дійсно, останнім часом ставлення деяких простих поляків до українців ускладнилося. Це стосується не всіх — багато людей із відкритим серцем та християнським милосердям приймають тих, хто тікав від жахіть війни. Проте напруга відчутна, і долати її потрібно любов’ю та спільною молитвою.
Мене запросила Щецинська біблійна церква, яку відвідує багато українців. За традицією у липні вони організували табір на березі Балтійського моря. Це був час особливого благословення, де дорослі могли заглиблюватися у Слово Боже, молитися, а діти — навчатися в недільній школі, гратися та радіти спілкуванню. Там я мав честь проповідувати про значення молитви та дослідження Євангелія, адже Слово Боже є «світлом для нашої стежки» (Псалом 118:105).
Також я завітав до Щецинської євангельської церкви. Під час центральної проповіді я закликав людей до покаяння, пам’ятаючи слова Писання: «Покайтеся ж та наверніться, щоб знялися гріхи ваші» (Діяння 3:19). Бог торкнувся сердець — 12 людей склали молитву покаяння!
Особливо вразила традиція цієї громади: спільно снідати перед зібранням і обідати після нього. Це дивовижний приклад братерської любові, який сягає корінням першої церкви в Єрусалимі, де перші християни «ламали хліб по домах і споживали їжу в радості та простоті серця» (Діяння 2:46). Переконаний, що українським церквам варто переймати цей досвід для зміцнення духу єдності.
Під час служінь ми багато молилися за зцілення хворих. Відповідно до обітниці з Послання Якова (5:15) — «молитва віри зцілить болящого» — Бог діяв, і люди дякували за полегшення й відновлення.
У розмовах зі служителями ми ділилися свідоцтвами Божої праці, що запалювало в їхніх серцях ревність до служіння.
Також у цій поїздці Бог відкрив нові двері: мене вперше запросили служити в польськомовну церкву в місті Освенцим. Поляки прийняли Cлово дуже тепло і схвально. Це ще раз доводить: коли ми об’єднуємося навколо Христа, руйнуються будь-які національні бар’єри, бо «немає вже юдея, ні грека… бо всі ви — один у Христі Ісусі» (До Галатів 3:28). Нам потрібно більше спілкуватися, разом молитися та підтримувати один одного — лише так християнська любов переможе будь-яке відчуження».
Благодійна підтримка
Всі напрямки громади здійснюються за рахунок добровільних пожертвувань небайдужих людей. Найголовніше - не величина пожертви, а відношення та стан серця. Бог бачить наші потреби і прагне позбавити нас турбот. Так само Він бажає бачити любов і жертовність наших вдячних сердець. "Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!" (1 Кор. 9:7)